Підтримка національних виробників, особливо під час війни — логічний і хороший крок. Однак, як і будь-яку загальну ідею, втілити її можна різними способами. Можна просувати українських виробників закордоном, закликати громадян надавати перевагу вітчизняним товарам, допомагати бізнесам розвиватися і ставати більш конкурентоспроможними.
У 2021 році в Україні чомусь обрали шлях підтримати національних виробників через преференції в публічних закупівлях, поки конкретно товарів машинобудування. Ці товари повинні мати достатній відсоток української складової, щоб держава могла купити у Prozorro на тендерах. Під обмеження потрапляють, наприклад, турбіни, насоси, трансформатори, генератори, тролейбуси та автобуси.
Наш проєкт DOZORRO усі півтора року, поки депутати просували відповідний закон, попереджав про ризики. Насамперед такий підхід у своїй основі передбачає обмеження конкуренції, що матиме негативний вплив на розвиток галузі. Виробники змагаються за клієнта, пропонуючи кращі ціни та вищу якість. Локалізація за задумом її ініціаторів мала б поступово обмежити доступ до публічних закупівель іноземних компаній. Тобто зробити умови, де українські компанії конкурували б тільки між собою. А у випадку машинобудівних компаній — це буквально по кілька бізнесів на галузь.
Однак головною перепоною, через яку ухвалення локалізації розтягнули на півтора року — першочергова редакція порушувала міжнародні зобов’язання України, зокрема в межах Асоціації з ЄС та Світової організації торгівлі.
У результаті ухвалили компромісний варіант, який фактично не поширювався на закупівлі, що підпадали під дію міжнародних угод. Тобто публічні закупівлі залишилися відкритими для ЄС, США, Японії та низки інших країн. Натомість локалізація мала захистити український бізнес від конкурентів з росії, білорусі, Китаю і Туреччини. До речі, з Туреччиною Україна планує незабаром ратифікувати угоду про вільну торгівлю. Тоді нам доведеться сприяти двосторонній торгівлі між країнами.
І так локалізація (не) працювала два роки
Локалізація запрацювала не одразу після ухвалення закону. Ще пів року Кабінет міністрів розробляв порядок, як власне вона мала б працювати. Він виявився досить формальним: виробники товару мають заповнити електронну форму з розрахунками локалізації, Мінекономіки — перевірити математичну правильність цих розрахунків. Ніякі інші підтвердження достатнього рівня української складової у товарі в підприємців не вимагають. Усі товари, в яких зійшлася формула, потрапляють у спеціальний перелік. І лише з товарами виробників з цього переліку можна брати участь у тендерах, що підпадають під локалізацію.
Ми попереджали, що ця формула не буде працювати. По-перше, тому що ця модель не передбачає реальної перевірки достовірності даних, які надають виробники. А саме вони власноруч рахують свою частку локалізації і вносять у систему. По-друге, бо реальна інформація про частку товарів українського і іноземного виробництва — це виробничі деталі, які загалом важко підтвердити. І вони навряд незмінні протягом року. Товар можуть внести в перелік у січні. Наприклад, трактор. Його локалізацію розраховували по одній партії, де були українські болти, гайки і колеса. Однак хто може дати стовідсоткову гарантію, що в наступній партії у серпні все буде так само, і виробник не використає умовно китайські болти?!
Що ми отримали на практиці? На 100% локалізоване виробництво Mercedes-Benz Sprinter (Німеччина, але виробництво може бути в купі інших країн) та генераторів Forte і Pezal (Китай). Чи ви чули про відкриття заводу Mercedes-Benz в Україні?! я ні.
