Штрафні санкції порушують принцип незалежності аудитора, у зв’язку з чим підлягають виключенню. Застосування штрафів та пені (в тому числі на підставі ст.231 Господарського кодексу України) суперечить ч.1 ст.43 Закону України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність», якою передбачено, що відповідальність суб’єкта аудиторської діяльності перед замовником аудиторських послуг та третіми особами обмежується виключно реальними збитками, що виникли внаслідок неправомірної дії або бездіяльності суб’єкта аудиторської діяльності у разі надання послуг з обов’язкового аудиту або огляду фінансової звітності. Упущена, втрачена вигода, додаткові витрати, що можуть бути понесені замовником аудиторських послуг та/або третіми особами, не відшкодовуються.
У даному випадку підлягатимуть застосуванню норми Закону України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність», що набрав чинності пізніше та спеціально регулює питання аудиту.
Цивільним кодексом України в ст.22 визначається склад збитків, а ст.549 передбачає визначення пені та штрафу як різновидів неустойки, що за своєю природою є видом забезпечення виконання зобов'язання та не охоплюється поняттям реальних збитків.
Крім цього, Кодекс етики професійних бухгалтерів, який є частиною професійних стандартів, яких має дотримуватись аудитор в ході здійснення аудиторської діяльності, передбачає, що основним фундаментальним принципом аудиту є незалежність аудитора. Передбачений проектом Договору розмір штрафних санкцій за порушення терміну надання послуг є загрозою незалежності аудитора, оскільки на об‘єктивність судження аудитора та ретельність аналізу фінансової звітності, перевірки облікових операцій, запит інформації чи документації буде тиснути передбачені договором штрафні санкції за прострочення надання послуг. Таким чином, аудитор буде вимушений обирати між об‘єктивністю і ретельністю з одного боку та фінансовим інтересом (втратою коштів на сплату штрафу).
Отже, положення про застосування штрафів мають бути виключені та замінені наступним:
«Сторони домовилися, що штрафні санкції, передбачені ст.231 Господарського кодексу України, до Виконавця застосовуватися не будуть.»
Також в п.7.1 договору передбачається, що нарахування пені здійснюється протягом всього строку порушення зобов’язання. При цьому згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Потрібно видалити друге речення п.7.1 такого змісту: «Нарахування пені здійснюється протягом всього строку порушення зобов’язання.» та керуватися загальними нормами законодавства.
Згідно з п.7.2 договору за порушення умов Договору щодо якості наданих послуг, Виконавець сплачує штраф у розмірі 20% від ціни неякісно наданих послуг, що визначається Замовником самостійно.
Твердження щодо якості надання послуг має бути доведене у встановленому законодавством порядку та не може визначатись Замовником самостійно на його власний розсуд.
Потрібно видалити з п.7.2 це положення: «, що визначається Замовником самостійно»
Відповідно до п.7.5 договору у випадку, якщо невиконання або неналежне виконання умов цього Договору завдало збитків Замовнику, то Виконавець відшкодовує збитки Замовнику в повному обсязі.
Відповідальність аудитора за надання послуг з обов’язкового аудиту обмежується ч.1 ст.43 Закону України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність». Отже, з метою узгодження договору з ч.1 ст.43 Закону України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність» щодо визначення відповідальності аудитора потрібно передбачити таке:
«7.5. У випадку, якщо невиконання або неналежне виконання умов цього Договору завдало збитків Замовнику, то Виконавець відшкодовує збитки Замовнику в порядку, передбаченому чинним законодавством. Відповідальність Виконавця перед Замовником обмежується виключно реальними збитками, що виникли внаслідок неправомірної дії або бездіяльності Виконавця. Упущена, втрачена вигода, додаткові витрати, що можуть бути понесені Замовником, не відшкодовуються.»
Згідно з п.7.9 договору Виконавець гарантує, що не має та не буде мати в майбутньому жодних відносин з суб’єктами, які містяться у переліку осіб, визначеному рішенням РНБО; не здійснює та не буде здійснювати для реалізації цього договору закупівлю товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також закупівель у інших суб’єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з Законом України «Про санкції».
Виконавець не може гарантувати це в повному обсязі, оскільки санкціями заборонені лише певні операції. Наприклад, стосовно певних банків застосовано санкції, що передбачають заборону та обмеження виведення капіталу, однак не забороняється надавати їм аудиторські, консультаційні послуги тощо. У зв’язку з цим необхідно видалити з п.7.9 договору наступне положення: «не має та не буде мати в майбутньому жодних відносин з суб’єктами, які містяться у переліку осіб, визначеному рішенням РНБО;»
Розгорнути
Згорнути
відповідь:
Внесення запропонованих змін вважаємо не доцільним.
Ст. 627 ЦК закріплено принцип свободи договору, який полягає у можливості вільного вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Суб’єкти цивільного права самостійно вирішують укладати чи не укладати їм той чи інший договір, оскільки ніхто з них не зобов’язаний вступати у договірні правовідносини поза волею. Договором можуть бути врегульовані правовідносини, як передбачені актами цивільного законодавства, так і не передбачені ними. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ЦК України). У відповідності до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу (ЦК) України, особи, котрі вчиняють правочин, вправі обумовити настання чи зміну прав, обов'язків обставиною, стосовно якої не відомо, настане вона чи ні, так звана відкладальна обставина.
В цілому вважаємо, що проект договору у сьогоденній редакції в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства, сприяє мінімізації можливих ризиків Замовника, як суб’єкта державного сектора економіки, у майбутньому та створенню сприятливого правового поля у відносинах із контрагентом.