Паливо дизельне Євро-5

Дякуємо за звернення. За результати розгляду Вашої вимоги будуть внесені відповідні зміни до тендерної документації.

Цивільне законодавство не передбачає загальнообов’язковості нотаріального посвідчення (нотаріальної форми) правочинів. Так, відповідно до ч.1 ст.209 ЦК «правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін».

Згідно з ч.2 ст.799 ЦК «договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню».

Частиною 3 ст.640 ЦК встановлено, що «договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення». За ч.1 ст.220 ЦК, «у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним».

ЦК є основним актом цивільного законодавства, що регулює «особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників» (ч.1 ст.1). Водночас згідно з ч.2 ст.9 ЦК «законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання». При цьому норми таких законів мають не суперечити нормам ЦК і прийматися з дотриманням вимог абз.3 ч.2 ст.4 ЦК: одночасно з прийняттям закону, яким інакше, ніж у цьому кодексі, регулюються цивільні відносини, мають вноситись і зміни до ЦК.

ГК «визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання» (ст.1).

Відповідно до стст.2, 55 ГК учасниками відносин у сфері господарювання є, зокрема, суб’єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб’єктами господарювання, згідно з пп.1, 2 ч.2 ст.55 ГК, є:

1) господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Під господарською діяльністю в ГК «розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва — підприємцями. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності» (чч.1, 2, 5 ст.3 ГК).

Стаття 4 ГК розмежовує відносини у сфері господарювання з іншими видами відносин, зазначаючи, що не є предметом регулювання цього кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються ЦК. Одночасно вказується, що особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються саме ГК.

Згідно з стст.24, 25 ЦК фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження. В абз.2 ст.30 ЦК цивільна дієздатність фізичної особи визначається як «здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання».

Поряд із цим, у чч.1, 2 ст. 50 ЦК передбачено право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом. «Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб — підприємців є відкритою».

За ч.1 ст.128 ГК «громадянин визнається суб’єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу». Враховуючи викладене, можна зробити висновок, що в господарських відносинах фізичні особи — підприємці беруть участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх державної реєстрації та внесення відомостей про них до єдиного державного реєстру.

Стосовно громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, встановлено, що положення ГК поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою (ч.3 ст.45 цього кодексу).

Стаття 51 ЦК говорить: «До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин». У зв’язку із цим на фізичних осіб — підприємців й тій частині, що стосується провадження здійснення підприємницької діяльності, поширюються приписи ГК.

За правилами чч.1, 4 ст.209 ЦК, «правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений».

На відміну від ч.2 ст.799 ЦК, згідно з якою «договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню», приписи §5 «Оренда майна та лізинг» гл.30 ГК не встановлюють вимог щодо нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів, укладених у сфері господарювання.

Отже, оскільки ЦК та ГК не вимагають обов’язкового нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів, укладених юридичними особами, а правове регулювання підприємницької діяльності юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців є тотожним, приписи ч.2 ст.799 ЦК не застосовуються до договорів оренди транспортних засобів, укладених за участю фізичних осіб — підприємців.