Коли управління освіти співпрацює з батьками — це неймовірна сила

07.10.2021 17:00

Освітні закупівлі — тема непроста і для батьків, і для самої місцевої влади. Тут кожна дія згодом відбивається на дітях: чи всього їм вистачатиме у садочках і школах, чи будуть вони смачно й корисно їсти в їдальнях, чи не доведеться батькам раптом самостійно збирати на щось гроші.

Ми часто дивимося на ці закупівлі з позиції саме батьків — Трансперенсі Інтернешнл Україна разом з USAID Взаємодія розробили спеціальну мапу, за допомогою якої вони можуть відстежувати шкільні тендери, і підготували інструкції, як саме це робити. А цього разу ми вирішили зазирнути по іншу сторону освітніх закупівель та розпитали про них колишню заступницю начальника Полтавського міського управління освіти Дар’ю Олепір.


Як ви потрапили у публічні закупівлі та чому обрали саме сферу освіти?

У закупівлях я ще з часів паперових тендерів — розпочинала свій шлях у цій сфері в 2009 році як юристка тендерного комітету. А далі все закрутилося, і дивишся — а ти тут уже пів життя. Колись мені було важко повірити, що в освіті можна зробити багато цікавого й крутого для міста, бо ми постійно чуємо, що грошей у школах дуже мало. Але в 2019 році я виграла конкурс міського управління освіти в Полтаві, і коли наша команда працювала — ми справді досягали хороших результатів. Це було не заради того, щоб просто поставити галочку біля завдань. Коли видно реальні зміни в школах — от для цього і варто працювати. Це надихає.

Як в управлінні обирали, що саме купувати першочергово? Наприклад, є зовсім базові потреби шкіл, а як далі розподіляти кошти?

Базові речі завжди йдуть класично: парти НУШ, харчування, розраховане на кількість дітей. А далі ми визначали нагальність потреби, адже наші ресурси обмежені. Якщо стоїть вибір між новим стільцем для директора і бойлером в молодшу групу дитсадка, бо в них води гарячої немає, очевидно, рішення буде на користь бойлера. Це постійний процес — завжди щось коригуєш, дивишся, порівнюєш.

Крім цього, ми намагалися залишати резерв на випадок форс-мажору. Приміром, одного разу в дитсадочку потік дах, і вода залила два поверхи, пошкодила меблі. Цю ситуацію треба було вирішувати бігом, а на це потрібні гроші. У такій ситуації чекати сесію міськради, щоб вона виділила додаткові кошти, було б надто довго.

Наприклад, ви визначили, що для шкіл потрібно закупити столи зі стільцями. А хто вирішує, які саме — ви, інші підрозділи управління освіти чи самі школи?

Заявки з детальним технічним описом подають садочки і школи. Але ми їх все одно перевіряємо. Люди всі різні, і кожен директор бачить потребу по-своєму. Хтось просить дубовий стіл, хтось — скромну парту. Усі запити треба було врівноважувати, потім ми за можливості централізували їх — об’єднували в одну закупівлю. Дивилися на потреби різних шкіл і садочків, старалися покращувати їхні стан та наповнення рівноцінно.

Уявімо, що школа не просила на щось кошти, і їх не заклали. Але батьки бачать реальну потребу — чи можуть вони якось вплинути на виділення грошей? 

Звісно, можуть. Ми завжди співпрацювали з батьками. І це дуже добре, коли вони приходять і говорять про свої потреби. Інколи директор може на щось не звернути увагу. Батьки писали до нас запити, а ми дивилися, що можемо зробити. Якщо це якісь товари, то перевіряли, чи є в нас потрібне в наявності. Можливо, хтось ці речі не використовує, а інші їх шукають. Якщо ж необхідні кошти та закупівлі — ми писали бюджетні запити на наступний рік.

А як батьки можуть допомогти із самими закупівлями? Можливо, запрошувати постачальників на торги?

Нам батьки дуже допомагали контролювати виконання договорів. Особливо з харчуванням. Самостійно ми просто фізично не могли щодня перевіряти якість харчування в усіх 99 закладах. Ба більше, коли хтось із управління освіти їде в школи, зазвичай про це вже всі знають. Тому неочікувані перевірки виходили не завжди. А так у батьків були обов’язкові медичні довідки, і вони щодня приходили в школу та перевіряли меню, якість кейтерингу. Дивилися, чи хороші продукти, як подають страви та чи правильної вони ваги.

У садочках батьки могли бути в складі комісії з прийому продуктів харчування. Тоді вони перевіряли дотримання правил перевезення продуктів: тару, температурний режим.

До речі, якраз про харчування — зараз про нього багато говорять, бо у школах змінюють підходи до харчування дітей, впроваджують мультипрофіль. Але не скрізь цей перехід проходить гладко. Які складнощі із закупівлями харчування виникали у вас?

Частина закладів готувала сама, тому для них ми купували лише продукти. Це було простіше. А от із кейтерингом виникало чимало викликів.

Спершу треба було виписати меню — хотілося, щоб воно було і смачним, і корисним, і подобалося дітям. У нас були зустрічі з бізнесом, і ми разом обговорювали це питання. Показували їм приклади інших країн, як-от Фінляндії, де діти можуть обирати собі сніданок чи обід із кількох страв. Також ми радилися з Євгеном Клопотенком. Згодом він проводив для нас майстер-класи. Євген три дні вчив наших кухарів і кухарів компаній-підрядників, як класно зробити саме дитяче меню.

Ще одне питання — чий посуд ми будемо використовувати, їхній чи наш. Нам була важлива естетика харчування, щоб діти не їли алюмінієвими виделками. Це все варто було завчасно проговорювати з бізнесом ще до оголошення закупівлі і закладати у вартість харчування. Згодом ми прописували відповідні умови в договорі, щоб учасники забезпечували такі моменти.

Ми стикалися і з чималою кількістю саме закупівельних проблем — потрібно визначити кваліфікацію, максимально чітко прописати якісне технічне завдання. А потім практично всі тендери були заблоковані, бо їх оскаржували в Антимонопольному комітеті. Часто скарги були необґрунтовані, але це все одно затягувало процес, адже їх мав розглянути АМКУ. Перемагали і йшли далі — зрештою, все вдалося закупити, і діти харчувалися.

Схожу ситуацію ми бачили в Києві, тут учасники дуже активно борються за замовлення кейтерингу і оскаржують тендери до АМКУ. Наскільки завчасно тоді потрібно оголошувати закупівлі харчування, щоб спокійно встигнути їх провести, навіть із такими оскарженнями?

Це інша проблема — планування. Ми закуповували харчування наприкінці року, коли на нього закладали кошти, на весь наступний рік. Дуже важко прорахувати, скільки і в якій школі буде їсти дітей: у вересні приходять перші класи, хтось переходить з однієї школи в іншу. А в договорах скрізь треба прорахувати кількість порцій.

Тут є варіант проводити таку закупівлю двічі: наприкінці року і влітку. Але учасникам це невигідно, тому вони неохоче йдуть на такі торги. На зустрічах бізнес говорив: “Нам нецікаво заходити на 3-4 місяці”. Адже підрядники завозять у школу своє обладнання, набирають окрему команду людей на роботу.

У нас була ще одна ідея, яку тоді ми не встигли втілити — укласти рамкову угоду, щоб провести один відбір учасників на 4 роки. Це б дуже пришвидшило процес. Так компанії були б максимально зацікавлені зайти в школу і завезти туди красивий посуд, найняти професійних працівників і стабільно годувати дітей. Із таким підрядником буде простіше домовлятися про кращі умови харчування, його добре знатимуть і контролюватимуть батьки.

А як вдавалося запровадити таке харчування з вибором страв у школах зі старими кухнями? Ви спочатку закуповували для цього обладнання? 

Не обов’язково. Я не можу сказати, що спочатку — обладнання, а тільки потім харчування. В управління освіти не було змоги самостійно одразу купити все необхідне. Тому в нас чимало учасників заходили зі своєю технікою, приладами. Це все було без окремого договору оренди — так вони просто забезпечували виконання договору на харчування. Поступово ми оновлювали матеріальну базу і в самих школах. Загалом ми максимально орієнтувалися на те, щоб школи потім могли перейти на свої їдальні зі своїми кухарями.

А якщо говорити про інші освітні закупівлі — з якими проблемами ви стикалися?

Одна з основних проблем — нестача кваліфікованих спеціалістів. Так заведено, що в освіті переважно працюють лише самі освітяни. Інколи потрібні кадри просто не передбачені структурою самого управління. Наприклад, категорійний менеджер — його треба окремо прописувати, виділяти зарплату.

У нас була історія, коли в 40 школах треба було провести Wi-Fi. Комусь зі шкіл пощастило більше, і вчителі інформатики змогли допомогти та вказали, де мають стояти точки роздачі. Десь із цим було значно складніше. Але нам потрібно було прописати чітке технічне завдання, з метражем кабелів, кількістю обладнання. І вже коли підрядник виконував договір, ми бачили, що в нас є недопрацювання через нехватку кваліфікованих спеціалістів. Через це подекуди недостатньо чітко були прописані потрібні характеристики.

Так само складно з ремонтами. На одного з підрядників, який утеплював нам школу, відкрили кримінальне провадження — він використовував не ту арматурну сітку, дешевші матеріали.

Напевно, такі проблеми виникають в усіх закупівлях. В освіті все ускладнюється тим, що обсяги дуже великі, і багато шкіл, за якими треба встежити.

Що, на вашу думку, варто було б змінити в освітніх закупівлях? Де їх потрібно вдосконалити, щоб закупівлі були легшими і більш ефективними?

Тут ми знову впираємося в спеціалістів. Найти в цю сферу професійного закупівельника у регіонах дуже складно. Можливо, є сенс централізувати певні тендери: на меблі чи обладнання. Тоді було б менше тиску на закупівельників на місцях.

Також важливо навчати персонал — чомусь це часто недооцінюють. Законодавство йде вперед, та весь світ йде вперед — тому я б рекомендувала періодично навчати всіх працівників освіти. Навіть знання англійської мови дуже і дуже допомагає. Як ми вчили кухарів, так само потім підвищували кваліфікацію і закупівельників. Так працівники покращують не лише професійні якості, а й навички комунікації, співпраці. Вони відчувають себе потрібними, і потім із задоволенням йдуть на роботу

У самій освіті — дуже класно комунікувати з батьками. Вони приводять у школи дітей, у них є своє бачення. Коли управління освіти співпрацює з батьками — це неймовірна сила. Вони допомагали нам контролювати виконання договорів, подавали свої ідеї. Якщо управління освіти сподівається, що воно все може зробити самостійно, сказати, як все має бути — це майже неможливо. Батьки можуть бути спеціалістами із зовсім різних сфер, і вони, як і ми, зацікавлені в найкращому майбутньому для своїх дітей. Навіть коли почався ковід, і ми всі хапалися за голову “що робити”, вони постійно підкидали ідеї, радили, пропонували. Я б радила кожному управлінню освіти співпрацювати з батьками.


Цей матеріал став можливим завдяки підтримці американського народу через Агентство Сполучених Штатів з міжнародного розвитку (USAID). Зміст цієї колонки є виключною відповідальністю Transparency International Ukraine і необов’язково відображає погляди USAID чи Уряду Сполучених Штатів.

Як зробити посилання на BI Prozorro, щоб воно працювало

Як послатися на дані в публічному модулі аналітики зі збереженням відборів.

17.08.2021 18:30

Чотири сосиски, два пакети BMW і пиріжок: що купили на аукціоні в Prozorro

У медіа періодично з’являються новини про те, що щось дуже несуттєве на мізерну суму придбали на аукціоні в Prozorro. Пояснюємо, чому це помилка і у чому різниця між тендером і звітом.

05.07.2021 14:15

Як угорці відстежують ризиковані закупівлі

Публічні закупівлі мають свої особливості в кожній із країн, проте вони скрізь чутливі до корупції. Ділимося досвідом Угорщини, як контролювати подібні ризики.

04.06.2021 13:00

Як добре ви знаєте сферу публічних закупівель?

Новий тест допоможе вам дізнатися, наскільки добер ви розбираєтеся, як працює ці екосистема

21.05.2021 14:30

© 2016 Моніторинговий портал DoZorro. Всі права захищено

Необхідно авторизуватись

Необхідно авторизуватись

Помилка з'єднання