Майданчики понад усе: куди йдуть гроші на освіту

03.11.2021 15:00

Коли йдеться про шкільну освіту, громада зазвичай налаштована співчутливо: і зарплатня у вчителів маленька, і держава нічого не виділяє – школи голі й босі. Тому треба допомагати фінансово. І досі не рідкість, коли батьки скидаються на умовні шафки або штори в класі. Або гуртуються, щоби придбати мультимедійну техніку, просуваючи це через проєкт громадського бюджету. Ну й майже обов’язково – самостійно купують елементарні розхідники: туалетний папір, мило, серветки, дезінфектори.

Пояснення цьому – “у держави немає коштів” або “районо не виділяє”. Проте активні батьки, особливо ті, що пройшли школу обміну досвідом спільноти “Батьки SOS”, знають, що в реальності ситуація трошки інша. Зазвичай районне управління освіти не виділяє кошти на те, на що виділяти не змушують. Водночас деякі директори шкіл досі не пишуть запитів на фінансування, бо вважають, що коштів їм однаково не виділять. Але саме в такий спосіб формують бюджет. І якщо запит не спрямувати, то грошей вам точно не виділять. Натомість кошти збирають із батьків.

І виходить у результаті, що десь батьки учнів давно забули, що таке купляти штори й мило в школу, а десь прибиральниця просить батьківський комітет купити їй нові швабри. Бо – “а кого їй ще просити, держава не дає”.

Насправді видатки на освіту в бюджетах місцевих громад – це не тільки великі суми, але й досить захищені статті витрат. Наприклад, у столиці бюджет сфери освіти – це іноді до половини всіх видатків. Цьогоріч він сягнув майже 24,9 млрд грн 43% усіх видатків. Тут витрати і на садочки, і на школи, і на інші комунальні заклади освіти.

Звісно, найбільше грошей йде на оплату праці. Наприклад, у школах цьогоріч це приблизно 77% витрат. Ще частину коштів треба спрямувати на комунальні послуги, харчування, медикаменти та інші обов’язкові речі. Решту районні управління освіти розподіляють на свій розсуд.

Наприклад, торік, коли пандемія різко змінила звичний порядок пріоритетів, районним управлінням освіти в терміновому порядку довелося закуповувати маски, дезінфектори, а потім і ноутбуки та послуги інтернету для вчителів, які працювали віддалено. Про кількість і обсяги цих закупівель вирішували на місцях залежно від замовлення шкіл і реальних потреб.

А Дарницький район Києва в розпал другої хвилі захворюваності восени 20-го року вирішив встановити дитячі ігрові майданчики в кожну школу. Проєкт навіть показали очільнику міністерства освіти і науки Сергію Шкарлету й назвали частиною проєкту НУШ “Вуличний простір”.

Концепція Нової української школи дійсно передбачає більше активності учнів початкової школи й наявність креативних просторів. Однак про окремий проєкт “Вуличний простір” нічого не відомо.

Майданчики придбали за 20,6 млн грн. У специфікації до договору йдеться про 38 шкіл, однак кожного елементу купували по 15, і МОН писало, що їх встановили в 15 закладах освіти. Відповідно, кожен коштував місцевому бюджету від 500 тис. грн до 1,37 млн грн (більш імовірно).

Сама закупівля обладнання майданчиків відбулася з мінімально можливою економією: тендер з очікуваною вартістю 20,7 млн грн виграв постачальник, який запропонував ціну 20,62 млн грн. Цікаво, що переможцем аукціону стало ТОВ “Будремсервіс”, яке більше спеціалізується на ремонтах приміщень. У Києві ця компанія вигравала тендери “Київзеленбуду”, Дарницького управління капітальних вкладень і управління освіти цього ж району. Вона має досвід роботи саме з майданчиками, однак це її перше таке велике замовлення ігрових комплексів і водночас поки найдорожчий контракт у Prozorro.

Щоб уточнити, що за обов’язкова програма змусила так недешево облаштувати вуличний простір шкіл саме минулого року, ми звернулися в департамент освіти і науки КМДА. Там про таку програму не знають і пояснили, що рішення щодо закупівель району ухвалюють на місцях. Також ми спитали інші райони столиці, чи були в них подібні системні закупівлі майданчиків за НУШ, і отримали негативні відповіді.

В управлінні освіти Дарницького району також підтвердили, що майданчики не стосуються НУШ, а кошти на їх придбання йшли за статтею бюджету “Надання середньої освіти закладами середньої освіти”. Тобто це звичайні кошти на організацію навчального процесу. Просто в цьому році цей район вирішив, що найбільш доцільно використати 20 млн грн саме на майданчики, а не якісь інші речі.

Загалом районо можна зрозуміти – бо ж майданчики це майже сакральний об’єкт: усі їх хочуть і багато ніколи не буває. Проте виявилося, що встановлення майданчиків “під гребінку” в обов’язковому порядку – це не завжди благо. Особливо, коли їх ніхто не просив.

В одній школі району місце для великого ігрового комплексу, де проводитимуть час діти, знайшли лише під парканом, біля вулиці зі жвавим автотрафіком. В інших школах гірки і знаряддя розмістили взагалі на газонах проміж дерев, впритул до вікон класів, усупереч нормам ДБН. У Слов’янській гімназії з такої гірки можна було з’їхати прямо в стіну школи й зачепити або каналізаційний люк, або блискавичник. Після скандалу в місцевих спільнотах і звернення до керівника РУО частину цих небезпечно встановлених комплексів просто прибрали, куди — невідомо.

Натомість батьки школи №111, де групам подовженого дня взагалі немає де проводити час, розповіли (а адміністрація підтвердила), що їм не дісталося жодного ігрового комплексу. А двом школам району дісталися майданчики і за закупівлею районо, і в межах реалізації проєкту ГБ. Тобто, м’яко кажучи, плутанина і встановлення заради встановлення.

Як ми вже згадували, часто для міст майданчики – це золота валюта благоустрою. Але коли йдеться про освіту, то все ж пріоритети трошки інші: школам зазвичай потрібні утеплення, ремонти, облаштування чи ремонти спортивних залів і майданчиків для занять фізкультурою.

Але ці речі довше планувати, складніше виконувати, і вони потребують будівельного нагляду й великої відповідальності. Так само як забезпечення шкіл туалетним папером / милом / дезінфекторами / швабрами потребує прорахунків, заявок шкіл, дозамовлень тощо. А встановлення ігрових комплексів – де просили й де не дуже – це швидко та легко: місяць роботи – і 20 млн коштів наприкінці бюджетного року освоєні.

Що з цим можуть зробити батьки? Щоби контролювати, що закуповує школа, в якій вчиться ваша дитина, можна почати стежити за її закупівлями. ТІ Україна разом з USAID Взаємодія створили посібник з інструкціями, як це робити. Там детально описано, як шукати закупівлі шкіл, зокрема за допомогою карти “Що купує твоя школа?”, писати інформаційні запити й повідомляти про порушення в закупівлях правоохоронні та органи контролю.


Джерело: НУШ

Термомодернізація будинків по-київськи

Скільки киянам вартувало зробити свої  будинки більш енергоефективними частоково коштом держави.

22.10.2021 14:45

Море відкладається: чому Київ не зміг вчасно відправити дітей на оздоровлення

Тендер із очікуваною вартістю 22 млн грн, який оголосив департамент КМДА для організації відпочинку дітей пільгових категорій, потрапив у вир довгих оскаржень. Результат — діти якщо й зможуть потрапити на море, то вже у вересні.

21.07.2021 10:30

Як у столиці працює Муніципальна охорона

Комунальне підприємство, яке звинувачували у захопленні кінотеатру “Київ”, охороняє школи на лівому березі столиці. Чим ще воно займається та навіщо його зараз реорганізують?

14.07.2021 10:30

Майданчики (не) за наші гроші: чому журналістам варто стежити за бюджетом

Про те, навіщо журналістам стежити за витратами бюджетних коштів та як за допомогою розслідувань впливати на дії влади й бізнесу розказала для стрім-подкасту ”Дедлайн” журналістка проєкту DOZORRO TI Ukraine Леся Падалка.

07.07.2021 10:30

© 2016 Моніторинговий портал DoZorro. Всі права захищено

Необхідно авторизуватись

Необхідно авторизуватись

Помилка з'єднання